Попри те, що навіть найменші дошкільники «озброєні» планшетами чи мобільними телефонами та знають, як користуватися інтернетом, вони все ж діти. Тож у разі неочікуваної, шокуючої ситуації дошкільник навряд чи зможе миттєво зателефонувати мамі, викликати поліцію або повідомити про «кричущу несправедливість» у соціальних мережах.
Зазвичай батьки дізнаються про конфліктну ситуацію від вихователя до того, як дитина все розповість сама. Нерідко батьки розцінюють розповідь педагога як істинне твердження. Тож перш ніж вислухати сина чи доньку вони нерідко вже мають хибне уявлення про ситуацію й безпідставно звинувачують дитину.
Маємо парадоксальну ситуацію: зазвичай дорослі відмовляють у презумпції невинуватості власній дитині, тобто відмовляють у тому, що є непорушним правом кожної людини.
Батькам не слід робити передчасних висновків. Вихователь не може за долі секунди правильно оцінити ситуацію й зрозуміти, що трапилося насправді і хто винен. Тож цілком можливо, що педагог може помилитися і насварити чи покарати невинну дитину. Найкраща стратегія батьківської поведінки в такій ситуації — мінімум критики і максимум підтримки.
Умовно можна виділити два типи учасників конфлікту:
- «дитина-агресор»
- «дитина-жертва».
Не обов’язково «жертва» чи «агресор» є ними насправді. Ці маркери прищеплюють дитині дорослі.
Дитина-жертва
У ролі жертви можуть опинитися діти з різним досвідом. Скривдити можуть дитину, яка:
- не змогла опиратися агресору
- не опинялася раніше у конфліктних ситуаціях
- опинялася у конфліктних ситуаціях, але дорослі не навчили її адекватно реагувати на зазіхання та образи ровесників.
Перш ніж з’ясувати деталі конфлікту, забезпечте:
- тактильний контакт — обійми, поцілунки
- відверте спілкування — якщо дитина готова поділитися переживаннями.
Під час спілкування пояснюйте малюку, що трапляється різне: «Так, життя буває несправедливим…», «Не всі поводяться так, як я тебе вчив (-ла)», «Не завжди можна передбачити поведінку іншої людини…» тощо.
Розмови з дитиною на життєві теми спрощують процес дорослішання. У такому разі дошкільник не матиме невротичних розладів, спокійно сприйматиме навколишню дійсність та усвідомлюватиме цінність кожної хвилини життя.
Конфлікти з віддалено значимими фігурами — це природний процес зростання та соціалізації дитини.
Дитина-агресор
Якщо дитина помилилася, вона потребує підтримки близьких дорослих. Усвідомлювати власну неправоту психологічно тяжко. І особливо — якщо дитина об’єктивно була не права. Сором — найболючіша емоція.
Агресія в дитячому віці — інструмент самозахисту. Дошкільник не знає, як обстояти права на територію, свої бажання чи власне Я.
І сором’язлива дитина, і забіяка однаково потребують любові, підтримки та схвалення, безпечного простору.
Дитина має знати та відчувати, що завжди є місце, де її зрозуміють і любитимуть попри все. Тоді вона не потребуватиме захищатися від несправедливості зовнішнього світу засобами зла та насилля.
За матеріалом Ірина Тюрютікової, психолога-консультанта, Київ
ж. «Практичний психолог: Дитячий садок»