Ми старались та трудились, ручки й ніжки потомились... Але гляньте - ось вона фортеця наша снігова!!!
Чи то жарт напівзабутий, Чи одна із небилиць — Тільки чув я, ніби Лютий Довгий-довгий був колись. Він у щапці-невидимці Мандрував собі щодня По дорозі, по стежинці, Де не ступить — наче глиця Стане вмить колючий сніг, На льоту замерзне птиця І впаде йому до ніг. А дихне — ставки і ріки Лід засклить аж до весни, І поснуть, бува, навіки Судаки, лящі, лини. По горбах і кручах голих Мерзнуть кози і зайці... І забили тут на сполох Побратими-місяці. На узліссі просто неба Раду скликали мерщій. — Гріти землю швидше треба! Загули навперебій. Ну, а Лютий не зважає, Все те байдуже йому, Не припас, мовляв, тепла я, Де ж тепер його візьму? І сказали побратими: — Це турбота не твоя, Вахту Березень нестиме Від сьогоднішнього дня. ... Чи то жарт напівзабутий, А чи й вигадка, гляди,— Тільки от говорять люди, Що відтоді місяць Лютий Став короткий назавжди.
