Ці слова означають особливості сприйняття та оброблення інформації людьми різного віку. Люди сприймають і обробляють інформацію про своє оточення, спираючись на візуальний (зір), аудіальний (слух), кінестетичний (рух) досвід та інші чуттєві вираження (дотик, нюх тощо).
Візуал – людина, яка сприймає більшу частину інформації за допомогою зору.
Аудіал – той, хто отримує основну частину інформації через слух.
Кінестетик – здебільшого сприймає інформацію через рухи та інші відчуття: нюх, дотик тощо.
Такі особливості психіки проявляються вже в дошкільному віці й відіграють значну роль:
Адже залежно від цих особливостей психіки для різних дітей різною є й типова пізнавальна позиція:
То як же дорослим розпізнати у дитині провідний канал сприймання й обробки інформації? Виявляється, це не складно. Часто достатньо поспостерігати за дитиною!
Дитина-візуал при сприйманні інформації більше покладається на зорові відчуття. Вона швидко запам’ятовує колір, форму, розмір. Така дитина, отримавши нову іграшку, спочатку уважно розгляне її з усіх боків. Діти-візуали люблять ліпити, малювати, вирізати, складати пазли. Їх заняття та ігри ґрунтуються на взаємодії очей і рук. Вони з більшим задоволенням розглядатимуть ілюстрації в книжці, ніж слухатимуть казку. Для дітей-візуалів важливо, у що вони вдягнені. Вони самі обирають колір колготок, плаття чи сорочечки; дівчатка небайдуже ставляться до прикрас: блискіток, шпильок, стрічечок, бантиків тощо. Дитина-візуал насамперед запам’ятає, хто в чому прийшов сьогодні в дитячий садок, у кого на прогулянці була найяскравіша іграшка. Така дитина досить охайна, як для свого віку. Вона, скажімо, не полізе в калюжу, тому що черевики будуть брудними, некрасивими. У спілкуванні з однолітками дитина-візуал спочатку спостерігає, а вже потім йде на контакт чи спільну гру, може тривалий час гратись одна. Виховуючи дитину-візуала, необхідно приділяти увагу розвитку її мовлення та комунікабельності, бо вона неговірка. А ще важливо удосконалювати її фізичний розвиток та координацію рухів.
Дитина-аудіал пізнає навколишній світ через звуки, тому раніше за інших дітей починає говорити, має великий словниковий запас. Такі діти люблять слухати музику, казки, спілкуватися-обговорювати, доводити. Вони вигадують різні казки, ігри. Вміють переконувати, вмовляти. Та в рухливих іграх брати участь не люблять. Діти-аудіали дуже комунікабельні. Вони можуть трохи відставати від ровесників у розвитку навичок, пов’язаних із здоровим і моторним сприйняттям, скажімо, у пошуку відмінностей на картинках чи у вміння вправно залазити на гірку, швидко й довго бігати. Тому розвитку таких навичок слід приділяти особливу увагу, використовуючи з цією метою різні ігри та вправи.
Дитина-кінестетик пізнає світ за допомогою дотиків та рухів. У неї гарно розвинена моторика, вона дуже багато рухається, зазвичай рано починає ходити. Такі діти люблять активні ігри, пов’язані зі стрибками, бігом, боротьбою, їм складно всидіти на одному місці, довго займатися тією самою справою. Дитина-кінестетик любить усього торкатися, все обмацувати; для неї особливо важливими є тактильні відчуття. Тому частіше пестіть таку дитину, обіймайте її, цілуйте, намагайтеся рідше вживати улюблену батьками фразу «Не чіпай!».
Дорослим, які опікуються вихованням дітей, слід зважати на їхні індивідуальні особливості, зокрема активний словник, особливості уваги, пам’яті тощо.
Візуали у своєму мовленні переважно використовують іменники, дієслова, прикметники, пов’язані із зором, – дивитися, спостерігати, картина, яскравий, як бачиш тощо. Для аудіалів характерними є слова, пов’язані зі слуховим сприйняттям, – голос, послухайте, обговорювати, мовчазний, тиша беззвучний тощо. Словник кінестетика в основному містить слова, що описують відчуття, – схоплювати, м’який, теплий, шовковистий, дотик, приємний запах, ароматний, гнучкий тощо.
Стосовно уваги, то кінестетику взагалі важко її концентрувати, його легко відволікти будь-чим. Аудіал легко відволікається на звуки, а візуала шум практично не заважає.
А щодо особливостей пам’яті, то візуал пам’ятає те, що бачив, запам’ятовує картинами, бо має образне розвинене мислення. Аудіал ліпше запам’ятовує те, що обговорює, – запам’ятовує слухаючи. Кінестетик пам’ятає загальне враження: запам’ятовує рухаючись, обмацуючи, нюхаючи.
ЗВЕРНІТЬ УВАГУ! Будь-яка людина, зокрема й дитина, використовує різні канали сприймання, тож дитина не може бути, кажімо, лише візуалом чи аудіалом. Особливості сприйняття залежать і від віку: дітям раннього віку притаманне прагнення до всього доторкнутись, скуштувати на смак, діти старшого дошкільного та шкільного віку частіше використовують слух і зір.
Звичайно ж, дорослим необхідно враховувати особливості сприймання й обробки інформації дітьми. Важливо спілкуватися з дитиною її «мовою»:
- візуалу – похитати головою, «погрозити» пальцем;
- аудіалу – прошепотіти «ш-ш-ш, тихіше»;
- кінестетику – покласти руку на плече, легенько торкнутися;
- візуалу – дозволити покласти перед собою аркуш, на якому дитина у процесі роботи може штрихувати, малювати тощо;
- аудіалу – не робити зауважень, коли він у процесі роботи вимовляє певні звуки, рухає губами;
- кінестетику під час статичної роботи – давати змогу час від часу порухатися – сходити в іншу кімнату, встати й пострибати тощо;
- із візуалом уживайте слова, що описують колір, форму, місцезнаходження, використовуйте наочні посібники: ілюстрації, картинки, схеми, зразки тощо;
- з аудіалом імпровізуйте за допомогою різних варіацій голосу – гучність, паузи, інтонації;
- із кінестетиком використовуйте жести, дотики; мовлення має бути повільним і чітким, слід давати йому змогу «обігрувати» інформацію.
Учіться розуміти одне одного, тоді у вашому житті та у житті ваших дітей буде набагато менше проблем!
Журнал «Вихователь-методист» № 2 за 2013 рік